Подумайте про те, що люди роблять у Facebook сьогодні. Вони . . . створення іміджу та ідентичності для себе, що в певному сенсі є їхнім брендом. -Марк Цукерберг
Хто так часто тебе обманював, як ти сам? —Бенджамін Франклін
У тюремній камері достатня охорона, але я ніколи не чув, щоб хтось вибивав двері, щоб увійти. — Вільям С. Брумфілд
Наша рідна газета нещодавно опублікувала статтю про місцевого підлітка на ім’я Роуен. У статті говорилося: «Щодня його будильник лунав о 6 ранку, і він перевертався на своєму двоспальному ліжку, хапав свій iPhone і починав шукати меми — вірусні зображення та відео — щоб поділитися в Instagram. Він продовжував шукати та публікувати повідомлення, поки не настав час сідати в автобус до школи. У проміжках між заняттями, обідом і під час занять він підтримував свою імперію в соціальних мережах новими зображеннями. Його метою було 100 публікацій на день».
Повертаючись додому на день, «Роуен вмикав свій ноутбук і годинами сидів перед світяться екраном. . . . Його стрічка в Instagram промайнула перед ним, як ігровий автомат». Роуен теж непогано заробляв. Кілька місяців він заробляв до десяти тисяч доларів.
Яка була його мета? Це була слава? Це були гроші? За його власними словами, згідно зі статтею, Роуен сказав: «Я хочу мати достатньо впливу, щоб мене визнали таким, який я є. . . . Я хочу мати зв’язки скрізь і бути фінансово забезпеченим». Його бізнес продовжував розвиватися, як і його слава. Роуен був помічений рекрутерами коледжу і йому пропонували стажування, а також роботу.
Потім 26 липня 2019 року світ Роуена перевернувся з ніг на голову. Його сайт Instagram було вимкнено — закрито без попередження чи пояснення.
Відповідь Роуена? «Багато моїх друзів вважають, що я впала в депресію, і я думаю, що це правильно. Я відчував невпевненість у багатьох речах, наприклад, як я виглядаю, поводжусь і розмовляю. Я розмовляю набагато менше, ніж раніше. Я набагато менш впевнений. . . . Я просто почуваюся... почуваюся втраченим». Мама Роуена додала, що її син не в здоровому стані. Його батьки намагаються заохотити його жити офлайн.
Останній коментар Роуена про те, що з ним трапилося, і про те, як він тепер збирається спробувати інше місце в Інтернеті, такий: «Чим більше у вас є підписників, тим більше у вас голосу. . . . Чим більше ви маєте впливу, тим більше у вас влади».
Без його присутності в Інтернеті особистість Роуена була випробувана до глибини душі. Коли це зникло, він не знав, ким він є, і дуже боровся. Голос, безпека, особистість, стосунки, «вплив» і особиста «влада» Роуена були втрачені раптово. Тепер він намагався знайти місце, куди йому підійде, і знову знайти цю особистість.
Де я можу знайти свою особистість?
Анрі Нувен у своїй книзі Хто ми?ділиться п’ятьма потужними обманами особистості:
Я те, що маю.
Я те, що я роблю.
Я такий, як інші люди говорять або думають про мене.
Я не що інше, як мій найгірший момент.
Я не менше, ніж мій найкращий момент.1
Чи моя ідентичність визначається моїм походженням, національністю чи етнічністю? Це пов’язано з моїми політичними переконаннями чи освітою? Чи можна знайти мою ідентичність у моїй сексуальності чи статі? Чи можна знайти це в моєму багатстві, моїй роботі, моєму успіху, моїх здібностях або моїй власності? Чи можу я знайти свою особистість у тому, кого я знаю, чи в схваленні значущих людей? Це в моїй зовнішності чи в моєму прізвищі?
Чи можна знайти мою особистість у моїх минулих втратах чи успіхах? Якщо у мене погане минуле, як моя особистість розігрується в моєму теперішньому житті? Чи використовував я чоловіків чи жінок, щоб визначити себе? Чи використовував я бідність чи багатство, щоб визначити себе? Чи використовував я хворобу, щоб описати, ким я є? Чи я піддався численній брехні про себе і повністю втратив уявлення про те, ким я є насправді?
Самовизначення
Підлітки постійно шукають способи самовизначитися. Здається, це частина підліткового стилю життя. Я один із розумних, один із спортивних, один із веселих чи один із стильних? вони можуть запитати себе. Ідентичність може змінюватися щороку залежно від власного самосприйняття та відгуків однолітків.
Я прочитав історію про молоду дівчину, яка займалася цими пошуками під час навчання в середній школі і нарешті зрозуміла, що вона «розпусна дівчина». Вона сказала, що спочатку це надало сил. Вона могла використати цю роль у своїх інтересах, отримавши кого завгодно, принаймні на одну ніч.
Вона поділилася, що голлівудська культура зображувала цей сексуальний спосіб життя як гламурний; всі це робили. Зрештою, вона опинилася в самотності, порожнечі та повному відчаї, без жодних справжніх чи любовних стосунків.
Конформність проти ідентичності
Відповідність ідентичності через наше оточення не змінить наших сердець або того, ким ми є насправді.
Вісім років ми з дружиною керували прийомною групою для хлопчиків-підлітків, яких призначив суд. За ці вісім років у нас було багато різних призначень (юнаків і кількох дівчат). Деякі з них по-справжньому змінилися і стали успішними, а деякі підкорилися. Що я маю на увазі?
Якщо прийомна дитина просто дотримувалася запропонованого набору правил, вони не змінювалися. Можливо, їм вдалося б виконати свій судовий мандат, але вони б повернулися. Звідки я це знаю? Пристосування до чогось не змінює чиєсь серце чи особистість.
Якщо вас визнають винним у вчиненні злочину та засудять до тюремного ув’язнення, ви будете відповідати довічному ув’язненню та будете позначені засудженим. Ви самі вирішуєте, чи вноситимете ви зміни в цьому новому середовищі. Середовище може спровокувати зміни, але воно не може вимагати змін серця. З цього ув’язнення ви можете відповідати образу засудженого та вивчати нові способи злочину, або ви можете відмовитися від ярлика засудженого та змінити своє серце, щоб прийняти іншу ідентичність.
Ось чому люди, які втрачають вагу, можливо, навіть сто фунтів, все ще можуть вважати себе надмірною вагою. Незважаючи на те, що їхнє оточення змінилося, їхнє споживання їжі або їх зображення в дзеркалі змінилося, їхній розум не змінився, щоб зрозуміти правду про нову ідентичність.
Давайте розглянемо цю думку глибше.
В'язниця себе
Протягом років консультування я практикував приклад, який допоміг консультантам визначити в’язницю, до якої вони могли потрапити. Я назвав це в'язницею себе. Хоча я не можу гарантувати, що думка була оригінальною для мене, ось як це виглядало.
Уявіть собі красиве трав’яне поле, над яким світить комфортно тепле яскраве сонце. На цьому полі були вівці — щасливі, непомітні, які паслися. Вівці не мали жодного догляду на світі. Прямо посеред цього прекрасного поля була холодна, темна, сіра бетонна в’язниця, яка була достатньою для одного в’язня. Було вікно з ґратами і двері з ґратами. Всередині була бетонна плита для ліжка з деякими додатковими домашніми зручностями.
Саме в цій в'язниці ви опинитеся, рахуючи години до кінця іншого дня. Все, що ти робив кожного дня, це мріяв бути схожим на тих овець, які паслися біля твого заґратованого вікна, не турбуючись про це. Це було самотнє місце, яке викликало у вас відчуття, що ви відірвані від світу. У тій в'язниці ти залишився лише з тихими, самоствореними думками.
Але ось що цікаво в цій в'язниці. Двері незамкнені та відкриті. Ви можете піти будь-коли, коли захочете. Справа в тому, що ви самовільні. Ви можете піти, але ви вирішили не робити цього. Це в'язниця, створена вами. Ви можете бути як ті вівці ззовні, але залишаєтеся всередині. чому
Ви залишаєтесь, тому що «там» вам потрібно буде побачити себе по-іншому. Вам потрібно буде жити вільно, діяти вільно і бути вільним. Вибір залишитися у в’язниці свого «я» — це вибір бути залежним від тих, хто принесе вам їжу, тих, хто скаже вам, що ви можете робити, а чого не можете. У цій в'язниці ви не вільні, але ви стали залежати від цих стін, тих правил і тих обмежень. Якимось дивним чином ви відчуваєте себе в безпеці в цьому замкнутому просторі.
Консультант за консультантом могли бачити себе в цій в’язниці через ті чи інші життєві обставини. Для них це означало безпеку. Це представляло трохи необхідної ідентичності та ясності для того, ким вони були, навіть якщо вони були обмежені цим невеликим простором. Вони знали, що буде з дня на день. Це було передбачувано. Це було нормальним явищем і не було несподіванок.
Людина біля басейну
В'язниця себе пов'язана з історією, знайденою в Біблії в Джон 5. У місті Єрусалимі була купальня під назвою Віфезда. Там була велика кількість інвалідів: сліпих, кульгавих, паралізованих. У басейні був чоловік, який був інвалідом тридцять вісім років. Одного дня до нього підійшов Ісус. Ісус, знаючи його історію, поставив йому цікаве запитання: «Чи хочеш одужати?» Ісус нічого не припускав. Він знав, що цей чоловік довго проживав у цьому місці й, можливо, отримував щоденну допомогу разом із їжею чи двома. Це було не найкраще місце, але це було місце, щоб жити, спати, їсти, мати друзів і тусуватися.
Згідно з Біблією, цей басейн час від часу відвідував ангел Божий, який збурював воду. Коли люди могли дістатися до води і потрапити в ополонку, вони зцілювалися. Хворий відповів Ісусу: «Пане, мені немає нікого, хто б допоміг мені зайти в купальню, коли вода хвилюється». Але пам’ятайте, Ісус запитав його, чи хоче він бути здоровим. Навіщо Йому ставити запитання з такою очевидною відповіддю? Почекай: можливо, на це питання є відповідь, про яку ти не замислювався.
Якщо Ісус зцілить цього чоловіка і одужає, чоловікові доведеться взяти свій килимок і піти з того місця. Ви скажете: «Це було б круто». Так, але в цій історії є набагато більше, ніж зцілення. Той самий чоловік, який був забезпечений через свій стан, тепер повинен буде забезпечувати себе сам. Йому доведеться знайти роботу, залишити друзів, готувати собі їжу, а можливо, і забезпечувати сім'ю. Коли Ісус запитав: «Чи хочеш бути здоровим?» Він справді запитував: «Чи хочете ви залишити цю в’язницю, забезпечити себе, влаштувавшись на роботу, і залишити те, що ви знали як довготривале життя?»
Це наш вибір
Якби я був Богом, я б не дав тобі вибору. Тобі довелося б піти. Ви повинні хотіти бути добре і забезпечувати себе. Але Ісус дав цій людині можливість залишити те, що він знав, щоб жити зовсім іншим життям із зовсім іншою ідентичністю. Тридцять вісім років прожив цей чоловік одним шляхом. Тепер перед ним була можливість прожити зовсім інше життя з ідентичністю, яка не була пов’язана з його хворобою чи його оточенням. Його вагання чи, принаймні, його виправдання були: «Поки я намагаюся увійти, хтось інший спускається попереду мене».
Хіба ми не схожі на того чоловіка біля басейну? У нас не все добре, але ми виправдовуємося, щоб уникнути змін. «Намагатися» не означає робити. Намагатися означає говорити: «Я не думаю, що зможу це зробити, але я скажу вам, що я намагаюся». Ми ув'язнюємо себе; весь час двері відкриті. Зміни, життя по-іншому лякають нас, хоча вилікуватися було б набагато краще. Необхідність взяти на себе повну відповідальність за те, де ми знаходимося в житті, у що ми віримо і що ми називаємо своєю ідентичністю, для деяких надто лякає. Це тхне незахищеністю. Ми б краще залишалися там, де ми є, і скаржилися на свій стан, звинувачували в цьому інших або заспокоювали інших, кажучи, що ми «стараємося».
Чим більше ми стаємо поглиненими собою, тим більше наша ідентичність гальмується. Бути самопоглиненим у в'язниці себе провокує егоцентричну зосередженість. Ми ніколи не знайдемо ідентичності в собі, створеної нами самими. Воно буде фальшивим і не дасть основи для життя. Це буде схоже на підлітка, який змінюється з року в рік, намагаючись знайти своє місце в житті та серед однолітків.
Що вам передали?
Я Петро 1: 18 говорить нам: «Бо ви знаєте, що не тлінними речами, такими як срібло чи золото, ви були викуплені від пустого способу життя, переданого вам від ваших прабатьків». Я тут не для того, щоб звинувачувати в чомусь твоїх батьків чи родину. Те, що я хочу зробити, це змусити вас задуматися про те, що вам було «передано». Які з тих переконань, що формують особистість, передалися вам у спадок? Які були ті в’язниці, які ви з готовністю прийняли без питань, тому що це все, що ви знаєте?
У мене був друг, який боявся знайомитися з новими людьми. Він буквально тремтів, плутав слова й уникав будь-якої обстановки, де це могло статися. Одного разу ми розмовляли про його історію, і він розповів мені, що його мати жила в стані постійного страху перед чужинцями.
Один приклад, який він розповів, стався, коли він ріс на сільській фермі в Пенсільванії. Його батько вдень працював далеко від ферми. Через це його мати та брати й сестри залишилися вдома самі. Регулярно з’являвся роз’їзний продавець, оператор вантажівок із зерном або кормами. Мама мого друга замикала двері, а потім ховалася з усіма дітьми в маленькій темній шафі. Там вони мовчали, поки незнайомець не піде.
До цього дня мій друг перебуває у в’язниці, яку сам собі наклав, коли справа доходить до знайомства з новими людьми. Кожен з них представляє щось нове, чого варто боятися. Це був страх, переданий йому його «прабатьками».
Ми маємо вибір
Важливо поставити собі питання: хто визначає або приймає рішення за нас? Ми повинні запитати це про наше минуле, теперішнє і навіть майбутнє. Яку роль відіграє Бог у цих рішеннях?
Якщо ми дозволяємо життєвим обставинам керувати нами або даємо комусь іншому право говорити за нас і визначати, ким ми є, тоді ми дозволяємо комусь чи чомусь визначати нашу ідентичність. Нам дають вибір: стати тим, чим дає нам життя, або бути іншими.
Бенджамін народився 18 вересня 1951 року в Детройті, штат Мічиган. Батькові Бенджаміна було двадцять вісім, а його матері тринадцять, коли вони одружилися. Вони жили в будинку площею 733 квадратних метри. Бенджамін здобув освіту в державних школах Детройта. Коли йому було п'ять років, його батьки розлучилися. Його мати страждала від серйозних психічних розладів, намагалася покінчити життя самогубством і кілька разів була госпіталізована.
Після розлучення та виявлення, що Бенджамін відстає в навчанні, його мати вимагала від нього читати дві бібліотечні книжки на тиждень і складати звіт про кожну. Коли Бенджамін нарешті закінчив середню школу, Detroit Free Press опублікувала статтю, в якій аплодувала йому за те, що він отримав найвищі бали SAT за двадцять років серед усіх учнів державних шкіл Детройта.
Бен хотів подати документи до Гарварду та Єльського університету, але грошей вистачило лише на десять доларів — на одну заяву в коледж. Його прийняли в Єль і запропонували повну стипендію. Бен закінчив Єльський університет, а потім закінчив медичну школу Мічиганського університету в 1973 році. Він вступив на програму нейрохірургії Школи медицини Джона Гопкінса. У 1987 році Бенджамін Карсон був провідним нейрохірургом у групі з 70 осіб, яка проводила драматичну хірургічну процедуру розділення зрощених близнюків. Він також був першим нейрохірургом, який провів успішні хірургічні процедури на дитині ще в утробі матері. У тридцять три роки він був наймолодшим керівником дитячої нейрохірургії в країні.
Я не знаю, що було передано вам вашими предками, але я маю деяке уявлення про те, що наш небесний Батько бажає передати вам. Це може перевершити ваші найсміливіші мрії. Доктор Карсон міг легко подумати про своє минуле і сказати собі, що майбутнього немає. Його мати, його віра і його Бог сказали йому інше.
Ісус сказав нам, що ми повинні зректися самих себе, взяти свій хрест і йти за Ним. Яка порада, протилежна тому, що ми чуємо щодня від нашої сучасної культури. Як можна «відмовитися від себе» і при цьому відчувати себе краще? Ісус жодного разу не сказав, що ми є те, що ми робимо для Нього. Фактично, Він постійно казав фарисеям Свого часу, що це не так. Не їхній зовнішній вигляд, становище в місцевій синагозі чи запам’ятовування закону визначали їхню цінність чи ідентичність. в Меттью 23, Ісус говорив правду фарисеям і садукеям про пошук своєї особистості в усіх неправильних місцях.
1. Анрі Дж. М. Ноуен, Хто ми? (Аудіокурс подкастів від Now You Know Media, 2017).
Взято з книги Ідентичність: відмінність вас Стів Прокопчак. Перевірте це тут!
